Коуч — це той, хто в тебе вірить

Чому громадським ініціативам потрібен коучинг, особливо в часи пандемії? Що може, а чого не може коуч? В чому різниця між коучем, ментором і тренером? Спробуємо ж дати відповіді на ці та деякі інші питання.

Ще до початку карантину Фонд Східна Європа почав популяризувати нові форми індивідуальної роботи з представниками неурядових організацій. Ми розуміли, що коучинг та менторство, хоча й використовуються більшою мірою в корпоративному секторі, мають неабиякий потенціал для постановки та реалізації цілей серед громадських активістів. В одному з наших пілотних проєктів ці інструменти були чи не вперше широко застосовані в роботі з громадськими лідерами та дали цікаві результати (див. спецпроєкт «Коучинг для ветеранів»). Працюючи з ветеранами, ми побачили, що коучинг допомагає повернутись до мирного життя, змінити фокус з минулого на майбутнє, з війни — до миру.

Карантинні заходи змусили переосмислити підходи до командної роботи, навчання та проєктної діяльності. Так, аналізуючи потреби громадських ініціатив у новій реальності, ми зрозуміли, що онлайн-заходи не можуть просто копіювати офлайнові зустрічі.

Дистанція знижує рівень мотивації та ступінь концентрації учасників — ключової навички для роботи з інформацією. Фокус уваги розпорошується на «ближчі» до людини предмети, теми. Найпростіший приклад — спроба навчитися чомусь новому. Іноді нам надто важко знайти в собі сили не покинути на пів дорозі вивчення мови, онлайн курс чи опанування нової професії.

Щоб досягнути успіху, людина раз за разом звертається до іншої людини: вчителя, тренера, порадника.

І тут учитель — не просто джерело знань. Він — візуалізація кінцевої мети роботи: людина з плоті й крові, яка досягла результату, якого прагнемо ми. Та вірить, що ми також на це здатні. Те саме стосується роботи в будь-якій фаховій сфері. На перший план тут виходить роль «іншого» як того, хто або зміг, а значить зможу і я; або вірить у те, що я зможу, та створює середовище віри у можливість досягнення цілі.

Таким «іншим» може стати саме коуч. Але хто він та як працює?

Хто такий коуч?

Слово «коуч» є фактично калькою від англійського слова «тренер» — “coach”, але на практиці ці слова використовуються з різними значеннями. Тренер працює як експерт, переважно з групами, має певний план роботи в межах навчання. Тренер у нашому контексті зазвичай планує кінцеву мету, результат, який учасники отримають наприкінці тренінгу або навчання, і може незначно її коригувати в залежності від запиту аудиторії.

На відміну від тренера, коуч покладається на досвід людини, з якою працює. Він не є експертом у темі свого клієнта. Коучинг є «співдосягненням» цілі (co-achieve), коуч іде поруч зі своїм «підопічним», а характер і ступінь його допомоги обумовлені запитом клієнта.

На особливостях та можливих результатах роботи коуча зупинимось детальніше. Хоча коуч не є експертом у сфері свого клієнта, особистість коуча та його здатність показувати результативність інструментів коучингу своїм прикладом вкрай важливі.

Коуч має палітру інструментів, за допомогою яких допомагає «підопічному» чіткіше побачити його поточне розташування, осягнути та пріоритизувати наявні ресурси, цілі та прагнення.

Безперечно, один із перших інструментів, з якими працює коуч, це вміння ставити «правильні» питання та чекати на відповідь. Метод коуча в дечому нагадує метод Сократа у діалогах Платона. Коучі сьогодні, так само як колись Сократ, крок за кроком задають прості, але дієві запитання. Чого ти хочеш досягнути? Що ти для цього маєш (можеш)? Що тобі заважає досягти цілі прямо зараз? Як ти будеш почуватися, коли її досягнеш? Що може статись, коли тобі не вдасться цього досягнути? Та багато інших питань. Прості, на перший погляд, запитання, є лише верхівкою цілісного коучингового підходу, навіть більше — філософії, згідно з якою кожна людина має внутрішні ресурси для досягнення поставлених цілей.

Ключові принципи коучингу

У глибинних підґрунтях цього філософського айсбергу — принципи коучингу та його головні засади: повага до людини та визнання унікальності досвіду кожного.

Але чи не найголовнішим є те, що коуч створює систему координат, у якій панує віра в можливості людини, віра в те, що результат досяжний та може стати реальністю. Коуч вірить у свого підопічного, як вірить у здатність кожної людини раціонально планувати задачі, цілі, нести за них відповідальність. Коучі дарують клієнтам віру у власні сили, здібності та можливості.

Насправді це саме ті риси, які найбільше «страждають» в умовах невизначеності (приміром, у пандемію). Також саме ці риси є тим, що дозволяє навчатись, створювати нове, працювати та нарешті — розвиватись. Чи бували ви в ситуації, коли вдавалося зробити якийсь трюк уперше, бо ви ще не знали, що це зробити вкрай складно? Новачкам везе, але саме тому, що вони мають довіру до ситуації і повну впевненість в можливості досягнення кінцевого результату. Саме в цій сфері працюють коучі. Своєю системною, структурованою взаємодією з «підопічними» вони відтворюють віру в те, що все можливо, коли ми маємо час і бажання досягти чогось.

Коуч та ментор: в чому різниця?

Хоча між ними є подібність, ментор не є коучем. Ментор є образом, до якого ми прямуємо. Ментор надихає своїм прикладом, передає знання, вміння, бо він або вона є експертом у тій сфері, яку ми осягаємо. Ментор своїм прикладом показує, що здійнятись на гору можливо. Він окреслює перспективу та візуалізує мрію. Ментор ділиться своїм досвідом, ментор — на крок попереду.

Важливим аспектом менторства є співмірність перспектив ментора та того, кого він веде («менті»). Якщо ментор занадто далеко просунувся від «менті» в певній справі, проблеми «підопічного» можуть бути для нього чужими, неактуальними; «іскри» взаємодії не відбудеться, оскільки ментор уже давно пережив проблеми, до яких «менті» тільки доступається. Варто зауважити, що ментор також має певний запит до роботи з менті, — це може бути запит до визнання, авторитету, поваги, самоствердження.

Яка користь для громадського сектору?

Насправді і коучинг, і менторство можуть комбінуватись у різних формах та загалом обидва є корисними для громадського сектору. Але коучинг є більш універсальним, ширшим інструментом для роботи, особливо враховуючи розмаїття тематик, у яких працює громадський сектор. Трохи перебільшуючи, можна сказати, що менторство — це ситуативний інструмент, тоді як коучинг є загальним підходом, філософією.

Саме коучинг міг би стати шуканим засобом взаємопідтримки в неурядовому секторі. Так, за результатами дослідження «COVID-19: Challenges and Needs of Civil Society under Crisis and Quarantine» (ІСАР Єднання) щодо викликів для громадського суспільства в часи пандемії, однією з найбільших труднощів для спільноти, окрім нагальної потреби в технічних навичках та матеріальному забезпеченні, стала потреба в освоєнні нових підходів до роботи з командами та залучення цільової аудиторії у новому форматі.

Саме коучинг може стати можливим місточком у роботі віддалених команд для налагодження атмосфери взаємопідтримки та спів-досягнення. Свідоме використання інструментів коучингу лідерами команд (з елементами менторства) може допомогти громадським ініціативам ефективніше будувати взаємодію всередині команди.

Коучинг створює простір довіри та, що найважливіше, віри в можливість досягнення результату через сплановану та системну роботу. Саме тому ми, втілюючи один з проектів підтримки в часи пандемії “3D Project: Розвиток попри перешкоди”, вирішили запропонувати громадському сектору, окрім, грантової підтримки, індивідуальну та групову роботу з коучами. Представники громадських організацій, які долучаться до цієї активності, отримають інструменти для ефективнішої взаємодії в команді та протидії емоційному вигоранню.